Великобудищанська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - Українська мова та література

Великобудищанська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Гадяцької районної ради Полтавської області

Меню сайту
Форма входу
Пошук

Українська мова та література

ТЕМА. ВІДЛУННЯ «ДЗВОНІВ НАД ЛЮТЕНЬКОЮ»

МЕТА. Ознайомити учнів із короткою біографією Івана Чайки – письменника-краянина, з’ясувати  зміст твору «Дзвони над Лютенькою», передісторію написання, історичне підґрунтя, мету та художні особливості твору; розвивати монологічне і діалогічне мовлення; виховувати почуття гордості за історичне минуле нашого краю.

Унаочнення. Карта Полтавської області, магнітофон, касета із записом дум, ілюстрації, фотографії народних свят.

                                                                                                                         Хід уроку

І. Оргмомент.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

20-і роки минулого століття. Драматична сторінка української історії, коли лютували шаблі, бігали коні без вершників, брат вбивав брата, стікали кров’ю бійці різних поглядів, починалися продрозверстка і колективізація, а потім – голодомор і репресії. Ми вже з вами знайомі з подібними творами.

- Згадаймо їх назви.

(«Вершники» Ю. Яновського, «97» М. Куліша та ін.)

Сьогодні ми проведем своєрідну паралель, поповнимо наші знання з літератури про події 20-тих років, з’ясуємо про автора роману «Дзвони над Лютенькою», його художні особливості, черпнем із криниці історії нашого краю про одну із білих плям – повстання під проводом Леонтія Христового.

Зазвичай, з’ясуємо про автора цього твору

 (Завчасно підготовлений учень робить повідомлення).

Іван  Федосійович Чайка (фото на дошці див., додаток) – звичайний учитель історії, директор школи села Лютеньки (учень показує на карті), яке з давніх-давен пролягло біля блакитної стрічки старого Псла. 21 листопада 1945 року в цьому селі в сім’ї колгоспників і народився автор. Далеких глибин лютенської землі сягнуло коріння його роду. Тут з давніх-давен жили його прадіди, діди, батьки.

У 1964 році після закінчення Лютенської середньої школи мріяв стати учителем. Але в ті часи звання педагога здавалось простому сільському юнаку високим і недосяжним. А й часи в селі були складними, не просто було дістати паспорт, піти з села. Та Івану Чайці, як одному з кращих учнів, правління колгоспу дає направлення на навчання у Полтавський сільськогосподарський інститут. Після закінчення повернувся він молодим агрономом у рідне село. Працював добре, любив свою роботу. Але не вмерла мрія стати вчителем. Він закінчує заочно Полтавський педінститут і працює вчителем фізкультури та історії Лютенської восьмирічної школи. У 1980 році йому довірили посаду директора середньої школи, на якій він працює і досі.

Історія – це і професія, і захоплення, і зміст життя Івана Федосійовича. Бажання самому усвідомити і передати дітям мрії, прагнення, характер дідів і прадідів не залишають його усе життя. Так народжується багато історичних статей про минуле нашого краю, які друкувались в районній газеті. Так з’явилася і ця книга «Дзвони над Лютенькою».

Отже, у 2001 році роман «Дзвони над Лютенькою» побачив світ. Зразу ж на шпальтах газет з’явилися відгуки та рецензії про цей твір.

Перша стаття, яка з’явилася в обласній пресі в Полтавському віснику»     (28.02.03), - «Правдиве слово про селянського отамана». У «Зорі Полтавщини» (2004, 9 квітня) - про презентацію книги під назвою «Правда про отамана Христового і повсталу Україну». Тетяна Дениско, яка родом із села Рашівки, то, вважаю, їй цікаво було як читати саму книгу, так і писати про неї, адже в книзі не раз згадується її рідне село.

Стаття цієї ж авторки з’явилась і в «Молоді України» в одному із вересневих номерів 2004 року. Гадаю, що найбільш вдало відгукнулася на цю книгу наш краєзнавець – Г. Дейна. З приводу твору висловився і наш земляк із-за океану Петро Одарченко. Судячи із цього, читачі зацікавились книгою Івана Чайки.

Отже, перше традиційне запитання.

«…взриш як твої отці, твої діти жили, що діяли, що їх веселило, радувало, а що печалило, якоє  сонце між ними сіяло: як думали, яким духом обнимали природу, охресності, світ цілий, що їх наділяло до сильного діяння, а що їм сили віднімало, який їх язик, яка бесіда, яка їх душа, яке серце».

Маркіян Шашкевич, Яків Головацький,

Іван Вагилевич

    «Мертвим ми нічого не винні, окрім правди»

Вольтер

     «Старим козацьким гніздом називала Олена Пчілка Лютеньку недаремно, - пише Тетяна Дениско. – Три чверті мешканців цього села були  свого часу козаками». І той козацький дух вольності не зможе вивітрити з лютенських лісів ніяка московська орда. Він жив у народній пам’яті, у крові й жилах козацьких потомків, зокрема у лютенчанина Леонтія Христового.

     Я працюю в рідній школі уже 25 років, проте некорінна. Я з Лисівки. А Лисівку і Лютеньку розділяє лише річка, луки й ліс. Навпростець це зовсім близько. Тому, коли я читала перший раз твір, то ніби сама ішла тими урочищами, які згадуються в творі, і переймалася за долю героїв.

- Діти, а як називається наука, що вивчає географічні назви?

- Тож, назвіть топонімічні назви, які зустрічаються у творі. (Це перш за все, власні назви сіл – Лютенька, Лисівка, Перевіз, Млини, Рашівка, Обухівка, Савинці, Павлівка, Загрунівка, Монастирські Будища, Свинарна; міст – Зіньків, Гадяч, Миргород; хуторів – Скажеників, Юрченків та ін.; Марине озеро; Рибаків, Жороховичевий містки, Безвіднянське тощо).

     Справді, текст роману іскриться назвами сіл, хуторів, кутків, урочищ, лісів, вибалків, левад, річечок, озерець, криниць, джерел. Чого тільки варта одна назва – Дівочка – джерельця, котре щороку переходило з місця на місце, немов ховаючись від людей, як соромливе дівча.

     Текст також пересипаний прислів’ями, приказками, фразеологізмами, які побутують у Лютеньці. Ви їх виписали.

  (Було одне з домашніх завдань, питання бесіди були вивішені на стенді у кабінеті української мови і літератури завчасно).

(На екран спроектовано фотографії Іллінської церкви с. Великі Будища та Лютенських церков).

    Варто закинути докір Івану Феодосійовичу за те, що не згадав за Віху, яку ставили на Зелені святки у Лютеньці. На жаль, діти, ви з цим звичаєм не знайомі. А в багатьох селах ще зберігся цей звичай.

(Учитель показує фото цього дійства і розповідає про нього).

(Ні, тому що, по-перше, це є основою, початком початків, духовністю нашого народу, зокрема і лютеньчан. По-друге, ці описи майстерно вписуються в канву твору і мають важливе значення при розкритті характеру літературних героїв).

(І. Брюховецького (с. 146). Слід ще нагадати, якщо діти не скажуть, і про гадяцького полковника Бороховича).

     Справді, це Петро Ґудзь. Прослухайте запис тих дум, які колись виконував кобзар, у виконанні студентів Гадяцького училища культури ( можна прослухати касету із записом народних дум, які виконував Петро Гузь)

   (Звучать  думи у виконанні студентів, які запрошені на урок, або запис дум).

     Вперше задум про створення книги виник у середовищі лютеньчан-емігрантів, палких патріотів свого села Андрія Галагузи та Василя Ірклієвського, батько якого був їздовим у Левка Христового. Не просто було його реалізувати: від літературного опрацювання нарису Ірклієвського – до збирання спогадів лютенських старожилів, опанування фольклорного матеріалу, праці в архівах, зрештою, сміливого, як для новачка на ниві красного письменства, пориву до діалогу.

     Саме спогади очевидців тих подій, старожилів Лютеньки Анастасії Леонтіївни Гринь, Пантелеймона Семененка, Петра Пищали, Василя Хоменка, Тетяни Лаврик та багатьох інших, допомагали оживити минулі події, зробити більш цікавими і реальними сторінки книги, адже спогади ці позбавлені будь-якої ідеологічної упередженості. Документальна сторона теж має важливе значення в книзі.

- Зачитаймо епілог твору. Які роздуми він викликав?

     І ось ми перегорнули останню сторінку художньо-документального твору, присвяченого гадяцьким повстанням. Погодимося з Тетяною Дениско, що твір має чимало достоїнств – документалізм (хоч дехто вважає, що твір переповнений архівними документами), багатюща народна мова, унікальна топоніміка та краєзнавчий матеріал, а головне – правдиві історичні колізії. Тема потрібна, адже той не вартий майбутнього, хто не знає свого минулого.

     Ознайомились із цим твором – і відкрили для себе ще дну сторінку історії, ще одну білу пляму, сторінку народознавства та краєзнавства, познайомились з чудовим автором, який услухався в дзвони тих церков, які лунали над Лютенькою і зміг передати їх відгомін нам.

     То ж вслухаймося в них і ми! І хай вони дзвонять не лише над Лютенькою, а й над усіма селами нашого краю, а їх відлуння хай відгукується в наших серцях, щоб будил и байдужих, духовно зламаних.

ІІІ. Домашнє завдання (за вибором).

Козороз Н.І., учитель-методист Великобудищанської

спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів Гадяцького району Полтавської області


Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031