Великобудищанська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - Українська мова та література

Великобудищанська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Гадяцької районної ради Полтавської області

Меню сайту
Форма входу
Пошук

Українська мова та література

ТЕМА. ЛЕГЕНДИ – ДАРУНКИ ДОЛІ ( за фольклорним матеріалом рідного краю)

МЕТА. Ознайомити дітей з легендами та переказами рідного краю, показати їх вплив на літературу, з'ясувати їх значення, виховувати любов до рідного краю, народу, його фольклору, розвивати навики самостійної роботи, викликати інтерес до пошукової роботи та роботи в МАН.

Обладнання. Малюнки та ілюстрації до легенд, відеокасета про зустріч з односельцями, від яких записувалися легенди (матеріали збиралися до написання учнівської наукової роботи - результат навчальних екскурсій).

Література

Хід уроку

I.  Оргмомент.

II. Актуалізація опорних знань.

 Вступне слово вчителя.

Полтавщина чарівний і славний край. Славен він видатними письменниками, мислителями, ученими. Це край, в якому тісно переплітається сучасне з сивою пам'яттю історії. Вона виринає з тих далеких часів і постає перед нами у піснях, переказах, легендах.

Легенди - то дивна правда,

Що казкою стала з часом.

В легендах є наша слава...

В них мрії сплелися разом.

М.Бойко

- Діти, як ви розумієте слова нашої землячки-поетеси?

  Справді, легенди ніби живі свідки нашого минулого, які вливаються в загальну ріку національних надбань, отого життєдайного, чим живиться кожна людина, яка прагне збагатити себе духовно.

     Ми з вами вже вивчали матеріал про легенди. А сьогодні зробимо ще один крок у вивченні цього цікавого матеріалу. Для цього варто отримати перепустку – повторити матеріал.

Із завданнями ми справилися, а зараз маємо прочитати ребус, в якому зашифрована тема нашого уроку.

ІІІ. Оголошення теми уроку та мотивація навчальної діяльності.

IY. Вивчення нового матеріалу.

Український народ вічний, як вічні його пісні, думи, перекази і легенди, як вічна його земля, що зветься Україною.

Діти зачитують зібрані легенди про боротьбу народу з татарами і турками.

Всі знають легенду про перетворення дівчини в тополю.

1. Що стало причиною для цього?

Прослухайте легенду, написану поетичною мовою, і подумайте, до якого виду належить вона.

Легенда про тополю

Ой давно це діялося, ой давно це сталось...

Понад степом українським буря розгулялась:

Кляті турки налетіли, старих порубали,

Молодих - дівчат і хлопців - у полон забрали.

 

У невільницькому гурті йшла струнка й висока

Дівчинонька молоденька, гарна, ясноока.

З кожним кроком були важчі її босі голі,

Бо вела від Батьківщини в край чужий дорога...

 

Уночі і бранці, й варта полягали спати.

Дівчина, від пут звільнившись, кинулась тікати.

Але вершники турецькі рушили в погоню...

Вже за спиною десь близько заіржали коні...

 

Іще мить - і вхопить вершник дівчину за косу!

«Батьку степ! Матусю земле!» - дівчинонька просить, -

Захистіть мене, врятуйте від ганьби й неволі!»

І одразу обернулась на струнку тополю...

 

З того часу на Вкраїні є тополі свято:

Водять подругу-тополю всім селом дівчата.

Обирають найстрункішу, квітами вбирають,

І стрічками і намистом квітами вбирають.

     Отже, до якого виду належить легенда? Думку обгрунтуйте. Як бачимо, інколи важко провести межу між видами легенд і визначити належність.

Багато цікавих легенд знаходимо про рослини.

Діти розповідають легенди про калину (два варіанти).

Учень. Зачитає  вам ще таку легенду:

Жила собі дівчинонька

Звали її Калинонька.

Добре серце мала,

Всім завжди допомагала:

Знала лікувальні трави.

Добра йшла про неї слава.

От почула це Марена -

Відьма чорна, зла, страшенна.

Посилає Трясовицю,

І Ломоту, й Вогневицю,

Щоб хвороби напустили,

Щоб людей занапастили.

Трави знищили цілющі.

Понеслись хвороби злющі,

Як страшенний чорний вихор,

І понесли людям лихо,

В кожен дім. По всіх усюдах

Почали хворіти люди.

А Марена зла раділа,

Що зробила чорне діло.

Ніч Калинонька не спала,

Думу думала-гадала,

Як людей урятувати,

Як хвороби відігнати.

Добре серце підказало,

І як тільки сонце встало,

Калинонька посміхнкулась,

Вийшла з хати й обернулась

На прекрасний і розкішний

Кущ із ягодами пишний.

Червоніли стиглі грона,

Як Калинки кров червона.

В кожній ягоді червоній

Був камінчик - знак любові,

Як Калинчине серденько,

Тільки зовсім ще маленьке.

Ягоди в нагоді стали:

Всі хвороби відігнали!

Бережіть цей кущ любові,

Будьте добрі і здорові!

(Перегляд матеріалів відеозапису)

    На кожному сільському подвір'ї красується буз і росте бузина. Легенда, яку зачитаю вам я, записана від нашої жительки Лагути Марії В., яка народилась на Львівщині. Але тут є таке, що не характерне для нашої місцевості. Ваше завдання - відшукать його.

(Цю легенду записала Іващеико Л. Прослухайте її).

    Жив старий-престарий чоловік. Жив самітньо. Мав тільки одного-сдиного сусіда бузька на стрісі своєї хати. Бузько щоправда жив не сам: кожного року прилітав він навесні зі своєю бузьчихою, клекотали удвох, вітали старого. А він виходив з хати, дивився з-під долоні на бузьків і щось ніби промовляв до них. Потім бузьки виводили 3-4 бузьченят і вчили їх літати.

Одного разу молоде бузьченя, не розрахувавши своїх ще заслаблих сил, упало в глибоку прірву, зламало собі ніжку і крило пошкодило. Бачив те нещастя старий чоловік. І хоч який був хворий та немічний, але підібрав зраненого птаха і приніс його до себе. Десь із місяць виходжував його, а коли ніжка і крило зовсім зажили, виніс надвір і випустив до пташиної родини, яка вітала його радісним клекотанням.

Восени полинули бузьки у далекий вирій. Минула зима. А коли з-за гір повіяли теплі весняні вітри, повернулися знову до хатини старого. Лише не старі, а молоді: той самий, якого врятував він від загибелі, і його молода бузьчиха. І кожне з них принесло у дзьобові по зернині. Поклали ті зернята на долоню старому і зрозумів він, що не прості то зерна, а чарівні, принесені з країв, де квітує вічне літо.

Тільки любов і  вдячність підказали бузькам, які саме зерна треба принести старому.

Оту зернину,  що приніс бузько,  посадив старий біля самої хати, а ту,  що принесла бузьчиха, - над кручею. Поливав їх водою з джерела. І зросли з тих зерен небачені тут кущі. Зацвіли вони в травневу пору пахучими квітами: бузьків кущ - фіолетовими кетягами, а бузьчишин - білими, схожими па парасольки суцвіттями.

Отоді й назвав  той  вдячний   чоловік  бузьків   кущ бузком,  а  бузьчишин бузиною.

     Бузок веселив зір своїм  цвітом, а бузина дарувала старому  цілющі ліки  від багатьох хвороб. А коли старого вже не стало на світі, розрослися оті кущі по всьому краю.

Діти дають відповідь на раніше поставлене питання.

     А зараз до вашої уваги загадка-вірш. Розгадка стане темою наступної легенди.

Росте у полі гордовитий,

Немов те сонце, золотий,

Дощами й росами умитий

Прекрасний ... молодий.

Читається легенда про соняшник (записана  Козороз Т.)

     Жили собі брат із сестрою. Були вони сиротами і дуже-дуже бідували. Їли сам хліб і картоплю. Працювали вдвох у полі.

     Одного разу, коли діти сиділи в хаті і відпочивали, почули на подвір'ї пташиний крик. Вибігли вони надвір і побачили біля свого порога журавку.

    Підняли діти птаха і понесли до хати. У журавки було перебите крило.

    Скільки зусиль доклали діти, аби журавка одужала. Прикладали цілющі трави до її рани. Хоч сами бідували, та їй віддавали останню крихітку хліба.

Коли діти побачили, що пташка здорова, вони винесли надвір і випустили в небо. Піднялася журавка високо-високо, облетіла дітей тричі і випустила з-під крила маленьке чорне зернятко. Вони одразу ж посадили його під вікном і полили водою.

    Зернятко скоро зійшло, діти не встигали слідкувати за ростом цієї рослини. Рослина мала велике стебло і велику золотаву квітку-голівку.

Одного разу квітка нахилила до них свою голівку і промовила: «Тепер і я стану вам у пригоді. З моїх зернят можна зробити олію, щоб смачнішою була картопля. І ще можна їсти мої зернятка, висушивши їх». Назвали діти цю рослину соняшником.

    (Демонстрація ілюстрацій - одне  із  домашніх завдань)

А ось яку цікаву легенду відшукав Геращенко А.

На нашому кутку була криниця-журавель. А прозвали її так тому, що колись давним-давно росло у селі диво-дерево. І таке воно було гарне, що очей не відведеш. Той, хто скуштував з нього хоча б одну ягідку враз молодшав. Та під час грози блискавка влучила в дерево і запалила його. Ось-ось краса згорить і сліду від неї не залишиться. Так би воно й сталось, коли б не журавель. Він вихопив дзьобом червону ягідку й опустив її в теплу землю біля криниці. Своїм довгим дзьобом журавель діставав воду і поливав ягідку. І виросла вона пишним калиновим пагінцем. Журавель же так і залишився навічно біля диво-дерева. А вдячні люди назвали криницю журавлем.

(У нашому селі, на жаль, не залишилось криниці-журавля. Тому дітям показую малюнки та дві фотографії з криницею-журавлем).

Не менш цікаві і топонімічні легенди.

    Діти розповідають легенди про Миколая та Касяна, про святу Неділеньку.

Так, повір’я. А про них ми поговоримо па наступному уроці літератури рідного краю.

V. Закріплення матеріалу.

1 .Як ви розумієте слова М.Бойко «Легенди - дарунки долі»?

2. Тести з теми «Легенди та перекази» (Додаток №1)

Записати повір'я і прикмети, які побутують у нашому селі.

                                                                      Козороз Н.І., учитель-методист

Великобудищанської спеціалізованої

школи І – ІІІ ступенів

Гадяцької районної ради

Полтавської області


Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031